Останні київські князі
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 07 лютого 2014
Мономах лишив кількох синів, а з них найвідоміші - Мстислав, Ярополк, В'ячеслав і Юрій. По смерті батька князем в Києві став Мстислав. Він був князем мудрим і справедливим і старався управляти державою так, як заповідав його батько. Але князював він недовго, всього лиш 7 літ. А по його смерті настають лихі часи на Україні. Всі князі прагнуть до панування в Києві, а з того, як завжди, користають вороги і шарпають Україну, а Київ підупадає.
Сини Мстислава намагалися зробити Київ власністю свого роду, Мстиславичів, але на них ідуть війною інші сини Мономаха, себто їх стрийки (дядьки). Один з них - Ярополк, таки став київським князем. Та хоч був це хоробрий воїн, але не зумів, однак, завести ладу й спокою. Він також князює тільки сім літ і вмирає, а його наслідником став його брат, третій син Мономаха - В'ячеслав. В'ячеслав зараз таки проганяє з Києва Всеволод Чернігівський не з роду Мономаха, і сам забирає Київ для себе. Він здирав з киян великі податки, а котрі міста чи села не хотіли платити, на тих він спроваджував половців зі степу. За це кияни зненавиділи його, і коли він по семи літах помер, то покликали собі на князя Мономахового внука і Мстиславового сина - Ізяслава Мстиславича.
Ізяслав виявився добрим князем, старався кріпко тримати в злуці всі українські землі і не допускати до воєн за Київ. Але йому не давав спокою четвертий син Мономаха - Юрій, званий Суздальським, бо князював далеко на півночі, у місті Суздалі. Називали його "Довгорукий", бо справді мав чомусь-то довгі руки. Юрій створив там на півночі свою окрему державу. Населяли ту державу фіни з племені чудь, а до них він спровадив з півночі України ще багато українців. З тої-то мішанини людей почав народжуватися новий народ і нова держава, названа Московською. Пішла ця назва від міста Москви, яке заложив той таки Юрій, Мономахів син. Нащадки Юрія Довгорукого, хоча й походили з українського роду, стали потім найбільшими ворогами України.
Юрій сподобав собі північні землі, бо той мішаний народ був йому слухняний і в краю був спокій, та ніякий інший український князь не лакомився на ці землі. Але Юрій захотів мати й Київ, бо київському князеві тоді належала найбільша пошана. Тому усе своє життя воював він з Ізяславом за Київ. У тій боротьбі брали участь майже всі князі: одні стали по стороні Ізяслава, а інші підтримували Юрія. Юрієві вдалося здобути Київ, але він князював там заледве кілька місяців, бо кияни зрозуміли, що він уже не дбає про Україну, а тільки про свій Суздаль і Москву. Тому прогнали його, а Ізяслав князював у Києві далі аж до своєї смерті.
По смерті Ізяслава став князем його брат - Ростислав. Юрій Довгорукий знов здобув Київ, але скоро потім умер, а в Києві продовжував князювати Ростислав, внук Мономаха, брат Ізяслава. Це був останній київський князь, що ще мав пошану у своїх і в чужих і вдержував спокій у державі. Князював вісім літ, а по його смерті зайняв київський престол син Ізяслава - Мстислав.
За цього Мстислава прийшов на Київ, і з тим на Україну, останній удар. Син Юрія Довгорукого - князь Андрій Боголюбський - зовсім уже відчужився віл України й, сидячи в Суздалі та в Москві, зависно поглядав на Київ, що все ще був величавим містом. Нарешті 10 березня 1169 року він зо своїм військом напав на Київ і знищив його. Повбивав усіх киян, а жінок забрав у неволю. Пограбував церкви і навіть забрав з собою образи. Відтоді Київ на довгі віки підупав і втратив своє давнє значення. Князі ще володіють своїми уділами па Україні, але великої сили вже не мають. На півночі росте в силу Москва, цебто пізніша Росія, а на заході постає самостійна велика Галицько-Воликська Держава, що сягала від Сяну аж до Дунаю.
Тут запам'ятаймо собі те, що через суперечки князів з роду славного Мономаха Київ занепав, а один із синів Мономаха — Юрій Довгорукий і його син Андрій дали початок московському народові, який справді ще й донині має ті довгі руки і все посягає ними по Україну.
Про це, як за князя Мстислава напав на Київ Андрій Боголюбський, якого дідо, Володимир Мономах, був колись щирим українським князем, пише наш поет так:
Застогнав ввесь степ широкий,
Заридала Україна -
Йде з півночі в город Київ
Злая, чорная година.
То Андрій, син України,
Що від неї відчужився,
В сірій півночі суздальській
Він на віки залюбився.
Хоче бути сам великим
І в Суздалі панувати,
Суне з ордами з півночі
Рідний Київ руйнувати.
Ой, Мстиславе! Не веселе
Було твоє князювання!
Слава в порох упадає,
Втіха зійшла в плач, ридання!
Вдерлись орди у святині
І збезчестили ікони,
Вже не піде князь молитись,
Вже не вдарять рано дзвони.
Бо завзявся лютий ворог
Нашу славу скасувати,
Вже не блисне наша велич.
Плаче Київ — наша Мати!..
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 35 - 40.