Україна під владою Литви і Польщі
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 10 лютого 2014
Завзято боролися українські бояри і воєводи, засівши у своїх замках, тому крок за кроком у кривавих боях мусив Казимир здобувати головно Галичину. Але нарешті, по довгій боротьбі, завоював її і прилучив до Польщі. Це сталося в роках 1349-1360.
Тимчасом інші українські землі, над Дніпром, потрапили під владу Литви, що була тоді сильною державою, хоч ще зоставалась поганською. За влади Литви українські князі почували себе майже ще зовсім вільними. Всюди гомоніла українська мова, бо і литовські князі говорили нею і писали свої документи; урядували по-українськи головні литовські уряди. Всі закони, зібрані в книзі «Статут Литовський», були списані українською мовою.
Деякі литовські князі, як от Ольгерд, Кейстут, Свидригайло, були дуже прихильні до України й українців і їх бажанням було на спілку з українськими князями утворити міцну литовсько-українську державу і навіть відібрати від Польщі і ті українські землі, які загарбав був Казимир.
Але Польща ще завчасу передбачила таку можливість і постаралася зав’язати союз з Литвою, перешкодивши планам деяких литовських князів, що були прихильні до України. Сталося це таким чином. Польська королева Ядвига (донька угорського короля Людвика Великого, який по смерті Казимира став королем Польщі) віддалася в 1386 році за литовського великого князя Ягайла. Перед своїм вінчанням прийняв Ягайло християнську віру латинського обряду і почав заводити її в цілій Литві.
За князем і литовська шляхта приймала латинську віру й почала поволі відчужуватися від українців, а згодом ставала ворогом України. Литовський князь Ягайло, що вже був заразом і польським королем, скасовував напівсамостійні українські князівства і перетворював їх на звичайні литовські провінції, куди посилав своїх намісників. І від того часу Україна потрапила в цілковиту залежність від Литви.
Щоб і надалі забезпечити такий лад, поляки намовили короля Ягайла до видачі законної постанови, що його спадкоємці мають діяти так само. Тому в 1413 році скликав Ягайло з’їзд польської і литовської шляхти до Городла (містечко над Бугом у Холмщині) і на тому з’їзді постановлено, що Литва ніколи не сміє нападати на Польщу, ані Польща не буде воювати з Литвою, бо литовський князь завжди буде заразом і польським королем – отже, це будуть ніби дві держави, але під владою одного володаря.
Українські князі і бояри зрозуміли, що Польща хоче взяти під свою руку Литву і всі українські землі. Тому постановили ще боронитися перед цілковитим поневоленням. Нащадок київських князів, князь Михайло Глинський, умовився з московським князем Василієм III і з татарами, що він підійме повстання проти литовських князів, які вже зовсім спольщилися і гнобили Україну, а москалі й татари повинні йому дати поміч, бо коли Литва отримає всі українські землі і об’єднається з Польщею, – тоді вона стане загрозою і Москві, і татарам. Москва і татари обіцяли князеві Глинському прислати підмогу – військо і зброю. Але коли князь зібрав мале військо і виступив проти Литви (навіть деякі литовці помагали йому), то ні Москва, ні татари не прислали князю обіцяної помочі. Глинського побив князь Костянтин Острозький під Оршею в 1503 році. Програвши битву, Глинський утік до Москви, думаючи, що вона бодай захистить його. Але хитрий князь московський Василій III Іванович казав його ув’язнити й осліпити. Отак Михайло Глинський згинув у московській тюрмі, на руках своєї доньки.
По тім повстанню Україна попала в цілковиту залежність від Литви. Зі сходу й півдня почали нападати на неї татари й турки, а з півночі москалі. Народ вигибав від меча і огню, голоду та хвороб. Наприкінці п’ятнадцятого століття уся південно-східна Україна – над Чорним морем і долішнім Дніпром – перетворилася на пустелю, на дикі, незаселені степи, звані опісля «Дикими Полями».
Коли утиск і неволя стали доходити до найвищого ступеня, тоді на Україні з’явилася нова сила, яка стала на її оборону.
Цією силою була – козаччина!
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 82 - 85.