Отамани Косинський і Наливайко
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 13 лютого 2014
Після смерті Самійла Зборовського керували козаками-запорожцями кілька менш відомих отаманів, як от Михайло і Кирик Ружинські, Захар Кулага, Богдан Микошинський, Лукіян Чорнинський та Войтіх Чановицький. Були між ними шляхтичі та гульвіси, котрим подобалися козацькі звичаї та спосіб їх бурлацького життя, і вони ставали їх провідниками.
Близько 1590 року з’явився на Запорозькій Січі Христофор Косинський і небавом вибрали його козаки своїм отаманом. Косинський походив теж із старого шляхетського роду, але не злюбив шляхти, маючи на те причину. Польський король захотів здобути собі прихильність козацької старшини та української шляхти і для цього наділив декотрих великими маєтками. Деякі з тих обдарованих старшин ставали за те вірними підданими короля, а інші й далі були вірні українському народові і рідній вірі. Косинський дістав був також маєток від короля, а саме Рокитну над річкою Рось, але того маєтку не міг перебрати, бо білоцерківський староста Януш Острозький, хоча родом також українець, не схотів віддати Рокитної Косинському, кажучи, що це його маєток.
Тоді Христофор Косинський рушив із запорожцями на Януша, здобув Білу Церкву, пограбував замок Острозьких у Києві, спалив Переяслав і рушив далі на Волинь нищити маєтки Острозьких та й інших родовитих українських, а також і польських панів, що тягли руку за Янушем. Він знищив також величавий замок Острозького в Острозі на Волині. Через те почалася перша справжня війна козаків з Польщею.
Зимою 1593 року наказав польський король Жигмонт III Янушеві Острозькому й Олександрові Вишневецькому зібрати війська і рушити на Косинського й козаків. Вони зібрали велику силу війська, а в Косинського було тільки 5000 козаків. Він став табором коло містечка П’ятки на Волині. Польське військо оточило козацький табір, і Косинський мусив піддатися та загодитися з поляками, бо їх була велика сила і мали багато зброї та гармат.
Але небавом зібрав Косинський свіжі полки козаків і рушив на місто Черкаси, де був старостою князь Вишневецький, приятель Острозьких і запеклий ворог козаків. Але й тут не пощастило Косинському. Вишневецький хитрощами заманив його в Черкаси, нібито на переговори, і підступом захопив його та наказав убити. Козаків не злякала ця невдача й вони продовжували воювати з польськими магнатами на Україні. Ще того самого року велика ватага козаків напала на Черкаси, і Вишневецький мусив укласти з ними угоду.
Тимчасом на Брацлавщині козаки почали також воювати з поляками. Отаманом їхнім був тут Северин Наливайко, розумний і освічений чоловік, що вчився в Острозі, в Академії, що її заснував князь Костянтин Острозький. Він у 1594 році покинув двір князя, де служив урядником, і пішов на Січ. Зібрав там кілька тисяч козаків і пішов на Молдавію, поруйнував татарські міста і села вздовж Дністра й забрав багато турків і татар у неволю.
Вернувшись з Молдавії, рушив на Брацлавщину і здобув у Брацлаві табір польської шляхти, що з’їхалася тоді з якоїсь нагоди до цього міста. До Наливайка пристали брацлавські міщани й оволоділи на якийсь час містом, а зібрану шляхту прогнали.
У 1595 році пішов Наливайко ще раз на Молдавію, а потім рушив через Галичину і Волинь аж на Білорусь. По дорозі грабував панські маєтки, а багато селян пристало до його війська.
Нарешті, король Жигмонт наказав шляхті збирати військо і знову рушати на козаків. У січні 1596 року рушив польський гетьман Станіслав Жулкєвський проти Наливайка і ще одного козацького отамана, Грицька Лободи, який приєднався був до Наливайка.
Обидва козацькі отамани стали на зиму табором під містом Лубни на Солониці (на лівобережній Україні, недалеко Полтави). Стояла люта зима. Козаків було мало, а польський гетьман прийшов з великим військом і оточив табір. Може, козаки були би й так перемогли польську перевагу, але між цими почалися чвари. Козаки Лободи вбили свого отамана, але не вибрали отаманом Наливайка, тільки якогось Кремпського. З тої незгоди між козаками скористав Жулкєвський і зажадав, щоб козаки видали йому Наливайка і старшину, а тоді він інших помилує. Козаки в тій біді забули, що повинні всі стояти за одного, і видали Наливайка й своїх старшин та зброю. Одначе дорого заплатили за цю зраду, бо польський гетьман не панькався із зрадниками, а казав їх повісити. З десяти тисяч втікло на Січ заледве півтори тисячі козаків разом з нововибраним отаманом Кремпським.
Наливайка і кількох старшин повезли в кайданах на суд до Варшави. Там вони були засуджені до страти, лише Наливайка держали в тюрмі аж до 1597 року. Вкінці і йому також відрубали голову на площі перед замком у Варшаві. Народ на Україні пустив чутку, що Наливайка спалили в мідянім котлі... Це були лише поголоски, що не відповідали правді. Такою самою страшною смертю згинув Северин Наливайко у Варшаві, як колись Іван Підкова у Львові.
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 104 - 108.