Наказний гетьман Павло Полуботок
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 02 березня 2014
(1722-1724)
По смерті гетьмана Івана Мазепи вибрали ті козаки, що перейшли з ним по битві під Полтавою у Волощину, нового гетьмана Пилипа Орлика.
Та Орликові не довелося вже гетьманувати в Україні. Хоч 1711 року він ще рушив був на Україну разом з татарами й турками й мало що не взяв царя Петра в полон (над Прутом), то Петро підкупив турків і визволився, а потім заключив з Туреччиною і зі Швецією мир. Орлик проживав на чужині до кінця свого життя і робив заходи (разом із своїм сином Григором) з чужоземними володарями, щоб визволити Україну від московського ярма; та ніхто не зважився тоді воювати з Росією. Орлик помер у Салоніках (місто в Македонії) в 1728 році.
Тимчасом на Україні став гетьманом Іван Скоропадський. Хоч його в 1708 році вибрали за наказом царя Петра (тоді, коли Мазепа виступив проти царя), і всі вважали його прихильником царя, то Скоропадський щиро бажав добра Україні і дуже вболівав над тим, що цар чимраз більше обмежував права України й козацтва. Він мусив за наказом царя висилати козаків на тяжкі роботи в Московщину, де вони копали канали, будували нові твердині й гинули при будові нової столиці, Петербурга. Цар почав насилати на Україну багато московського війська, наділяв українськими землями чужинців, що йому помагали у війні з Туреччиною (сербів, молдаван, греків), навіть іменував їх козацькими полковниками. Обмежив права українського козацького суду й прислав своїх московських урядників, що мали наглядати над судами й військовою канцелярією гетьмана. Навіть коло самого гетьмана настановив москаля, буцімто для ради, а справді для того, щоб стеріг, що гетьман робить. У січні 1722 року старенький гетьман Скоропадський вибрався з кількома старшинами до Петербурга просити царя, щоб дав полегші Україні та дотримав ті умови, що їх підписав ще цар Олексій з гетьманом Хмельницьким у 1654 році, коли Україна вперше входила в союз з Московщиною. Та ця просьба лише розлютила царя Петра і він заявив, що жодних вольностей не дасть, а ще встановлює окрему раду, так звану «Малоросійську Колегію», яка буде управляти Україною спільно з гетьманом, бо йому не вірить. І справді таку колегію незабаром встановив, а її головою іменував московського бригадира (генерал-майора) Вельямінова. Гетьман Скоропадський, вернувшись на Україну, небавом помер (3 липня 1722 р.). Поховано його в Глухові, в жіночому монастирі у Гамаліївській пустині.
Вмираючи — Скоропадський знав, що цар не скоро дозволить вибрати нового гетьмана, і тому іменував наказним гетьманом (тимчасовим) чернігівського полковника Павла Полуботка. Про це повідомили царя й просили його дозволу, вибрати нового гетьмана. Та цар замість дозволу прислав «Малоросійську Колегію» з Вельяміновим і ще з шістьма російськими офіцерами. Вони мали управляти Україною нібито в спілці з Полуботком, але направду робили, що самі хотіли. На однім засіданні, де брав участь і гетьман Полуботок і кілька козацьких полковників, став Полуботок докоряти Вельямінову, що російські солдати в Україні вже господарять, як у себе дома і топчуть права козацтва й народу. Це обурило Велямінова і він грубо вилаяв сивоголового гетьмана й старшин, кажучи: «Я тут президент, а ви ніщо! Зігну я вас, а ваші вольності скасую».
І знову післав Полуботок просьбу до царя, щоб не допускав до ламання права та щоб дозволив вибрати гетьмана на місце тимчасового. А цар відповів, що всі гетьмани від Мазепи були зрадники, тому мусить добре надуматися й пошукати відповідного чоловіка, а тимчасом нехай управляє «Малоросійська Колегія».
Та дальше діялося таке, що Полуботка, який щиро бажав поліпшити долю України, доводило до розпуки. Росіяни встановляли нові нечувані податки і здирали їх немилосердно. Полуботок знову післав просьбу, а тоді цар наказав йому і ще кільком полковникам негайно приїхати до Петербурга. Вони приїхали, а тимчасом цар віддав верховенство над козаками московському князеві Голіцину, отже гетьман не мав уже ніякої влади. Та, вслід за Полуботком, козацтво, зібране в степу, вислало і свою петицію до царя, з тисячами підписів, домагаючися також вибору гетьмана. Цар наказав тоді арештувати Полуботка і тих, що з ним приїхали, й посадити їх у Петропавловську фортецю (в Петербурзі). Ще перше Полуботок оповів цареві все, що козаки й народ терплять від москалів, а коли цар загрозив йому тюрмою і смертю, гетьман сказав: «Заступаючися за Україну, я не боюся ні кайданів, ні тюрми. І лучче мені найгіршою смертю умерти, як дивитися на загибель земляків моїх».
Небавком старий гетьман у тюрмі смертельно заслаб і про це повідомили царя. Кажуть, цар прийшов до тюрми й, відчуваючи докори сумління, просив Полуботка, щоб простив йому острі слова. Та Полуботок не міг простити катові України й сказав: «За невинне страждання моє і земляків моїх будемо судитися у спільного і нелицемірного судді, Бога нашого. Скоро станемо перед Ним і Він розсудить Петра з Павлом!”
Жалібно співає про Полуботка й поет:
Зажурився ти, наш Павле,
Наказаний гетьмане:
Ой, коли ж то Україна
Терпіть перестане?
Ой, не скоро перестанеш
Нарікать на долю,
Впала рідна Україна
В московську неволю.
Дармо просиш в Петербурзі
У царя-тирана,
Не дозволив цар козацтву
Вибірать гетьмана.
Бо задумав Україну
З Москвою зрівняти;
Робить москалям комірне
Із нашої хати.
їдуть посли й від козацтва
й від пана Данила.
Тої смілости цареві
Вже знести не сила.
І Полуботка гетьмана
Каже закувати,
Як же смів він москалеві
Про волю казати!
І Павло вмира за волю
В Петровій в’язниці,
Запанував князь Голіцин
В гетьманській столиці.
Слова страдника здійснилися. Полуботок умер 30 грудня 1724 року, а цар Петро 9 лютня 1725 року, отже через шість тижнів пізніше.
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 142 - 147.