Брати з-над Дністра (частина І)
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 16 березня 2014
Не залежно від політичної боротьби за українські права, що велася від 1861 до 1914 року у львівськім сеймі й віденськім парламенті, – свідомі люди вели уперту боротьбу і поза аренами тих палат. Ця боротьба – то була невтомна праця культурно-освітня й економічна (себто праця, що має розвивати науку й знання та матеріальний добробут народу: господарство на селі, промисел, ремесло і торгівлю).
8 грудня 1868 року заснували у Львові Товариство «Просвіта». Це Товариство поставило собі за ціль просвітити народ, а найперше дорослих на селі. Воно почало видавати для народу щомісяця книжечки всякого змісту: оповідання, вірші, повісті, легкі (доступні) наукові книжки, господарські, правничі, лікарські, ветеринарні (про те, як ходити коло худоби), а також про землю і всесвіт. Крім того, «Просвіта» почала закладати читальні по селах і містечках, де сходилися люди на читання книжок і часописів та де відбувалися розмови, відчити, концерти й вистави, а також працювали курси для неграмотних. Почин до заснування цього нашого найдавнішого й найбільш заслуженого Товариства дали українські студенти, що вже доти організовували студентські товариства для самоосвіти й матеріальної самодопомоги. Головами «Просвіти» був завжди хтось із найвизначніших наших громадян. Першим головою «Просвіти» був Анатоль Вахнянин (гімназійний учитель), другим головою – Юліян Лаврівський, третім – Володислав Федорович, четвертим – професор університету Омелян Огоновський. Одним з редакторів видань «Просвіти» був поет Юрій Федькович, співець Буковини. Та про нього варто сказати дещо докладніше.
Осип Юрій Федькович уродився 8 серпня 1834 року в Сторонці – Путилові на Буковині в родині сільського урядника, а його предки, Гординські, були родом з Гордині (повіт Самбір у Галичині). Скінчивши початкову школу в Чернівцях, Юрій, уже молодим хлопцем, став заробляти собі на прожиток, працюючи помічником у крамниці, а згодом писарем, і тоді познайомився з розумними людьми та багато читав. Маючи 18 літ, вступив добровольцем до війська і по кількох літах став старшиною. Любив розмовляти з простими вояками, селянськими синами з Буковини й Галичини. Читав їм книжки, які діставав зі Львова, співав з ними українські пісні. І сам між тими українськими юнаками набрав національної свідомості та почав писати українські поезії. А що мав незвичайний талант, то на нього звернули увагу й порадили йому полишити службу у війську. Він прислухався до поради і повністю присвятив себе письменницькій праці. Був якийсь час редактором «Просвіти», а потім став шкільним інспектором на Буковині і перший докладав зусиль, щоб у тих школах викладали по-українськи, бо знав, що українська дитина найкраще вчиться в українській школі з українським учителем. А так любив рідний народ, що завжди ходив у селянській гуцульській ноші. Написав також багато віршів та повісток для дітей і укладав українські шкільні читанки. На той час Федь-ковича вважали другим по Шевченкові поетом. Умер у Чернівцях 1888 року. Своїми творами й діяльністю Федькович чимало прислужився для пробудження національної свідомості на Буковині і в Галичині.
Товариство «Просвіта» стало справді матір’ю всіх інших українських установ, як культурно-освітніх, так і економічних. В 1873 році заснувалося у Львові Товариство ім. Шевченка з власною друкарнею. Фундаторами були визначні українські діячі з Великої України (історик Ол. Кониський, Єлисей Милорадович, Дм. Пильчиков, М. Жученко й інші) і з Галичини (Ст. Качала). Маючи свою друкарню, це Товариство почало жваво друкувати українські книжки і наддніпрянських, і галицьких письменників. В 1892 році перетворилося це Товариство в Наукове Товариство ім. Т. Шевченка, що дійшло до найкращого свого розвитку в 1894-1914 рр, коли то у Львові працювали Іван Франко та Михайло Грушевський.
Іван Франко, видатний український поет і письменник, вчений і громадянський діяч, народився 16 серпня 1856 року в Нагуєвичах, Дрогобицького повіту, в селянській родині. До школи ходив у Дрогобичі, а вищу школу кінчив у Львові й Відні. Вже студентом почав писати перші свої твори (вірші й оповідання) і став відомим письменником. Юнаком почав також займатися політично-громадськими справами, прагнучи просвітити народ і згуртувати для політичної праці людей, які присвятили своє життя цій справі. За ту діяльність Іван Франко терпів нераз переслідування від австрійської влади і сидів у в’язниці, та своєї праці не покидав аж до смерті. Але найбільша Франкова заслуга – його прекрасні поетичні твори і великі праці на наукові й суспільні теми. Чимало його творів читають залюбки діти та молодь («Лис Микита», «ДонКіхот», «Абу-Каси-мові капці» й інші). Умер Іван Франко у Львові 28 травня 1916 року і похований на Личаківськім цвинтарі.
Михайло Грушевський народився 1866 року в Холмі, а закінчивши студії, став професором університету у Львові, де викладав історію. Це найвидатніший український історик. Написав багато різних історичних книжок і дев’ять томів великої історії України, таке історичне дослідження, яке досі мають лиш деякі великі народи. Грушевський має величезну заслугу в тому, що високо підніс українську науку, підняв національну свідомість в Галичині й на Україні над Дніпром, і наче єднав дві гілки українського народу по цей і той бік Збруча. Він умер 25 листопада 1934 року.
Михайло Грушевський був одним з тих українських діячів, що, почавши від 1860 року, почали переходити до Галичини, щоб тут спокійніше працювати, бо на Україні, під московським ярмом, була праця для свого народу надто важка, а після пам’ятного указу 1876 року просто неможлива. Побували в Галичині такі діячі й письменники, як П. Куліш, В. Винниченко, В. Дорошенко, М. Коцюбинський, М. Драгоманов та інші.
Михайло Драгоманов (1841-1895) – історик, учений і політик, приїхав до Галичини в 1873 році, а згодом переселився до Женеви в Швайцарії, де займався переважно політичною діяльністю. Він переконував політичних провідників, що найбільший успіх у політиці, в здобуванню прав для народу буде тоді, коли політикою зацікавиться найширша маса народу, – селяни й робітники. Багато в чому погоджувався з Драгомановим Іван Франко. М. Драгоманов став пізніше професором Софійського університету в Болгарії, і там умер 1895 року.
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 196 - 201.