По визвольних війнах
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 17 березня 2014
Отак ми переповіли коротенько історію визвольних змагань українського народу в 1917-1921 роках. Та і з цієї короткої історії видно, як підіймався український народ до вершин і як падав під важкими ударами з усіх сторін. Був час – у 1918 році – коли майже всі землі, заселені в більшості українським народом, були під українською владою, в рідній українській державі. Потім – то одна частина держави, то друга – тратила незалежність, аж восени 1920 року захопили москалі й решту території за Збручем. І хоча ще й потім були героїчні спроби поборотися останками сил з північним противником-москалем, то й ті герої впали під перевагою і знов пропала українська державність. Найбільше українського народу знов коротає свій вік у московському ярмі так само, як і до світової війни. Але це гірше від царського, бо нині в Україні народові не тільки народного духа вирвати хочуть, але й віру в Бога руйнують та зневажають, а також і фізично – голодом, тюрмами та висилкою на далеку північ, – нищать український народ.
Та, незважаючи на те, як важко живеться сьогодні українському народові над Дніпром, і незважаючи на всі труднощі його життя на інших землях, не можна сказати, що вже все пропало і що загине Україна. Навіть там, над Дніпром, не вигасає дух народу, не пропадає його сила, хоч і як намагаються вороги придушити всякі прояви національного духа. А на інших землях народ всіми силами старається дотримати вірності своїй народності і вірі. Свідомість його постійно кріпшає і здобутки його ростуть. Народ не перестає боротися за свої права. Справа України стала вже і в світі відома і голосна, а причинилися до того не тільки важні жертви, що їх приніс народ у боротьбі за своє право – як наприклад, смерть отамана Симона Петлюри з рук большевика в Парижі 1926 року, – але і вперта праця народу над собою, над своїм розвитком – так на рідних землях, як і на чужині.
Український народ росте і розвивається, хоч як йому важко жити, і це додає всім надії і віри, що доля народу ще покращає. Народ змагається за справедливе вирішення своєї справи в світі. Змагається за те, щоб і він, український 50-мільйонний народ, жив так, як живуть інші народи в світі. І справедливість переможе.
Що так буде, маємо вже й певні ознаки. Ось від жовтня 1938 року, живе вже вільнішим життям український народ за Карпатами. Закарпаття стало частиною Чехо-Словацької держави в 1919 році на підставі добровільної умови з чехарди. Воно мало дістати повну автономію (самоуправу) з окремим сеймом і урядом. Та чеський уряд не поспішав з виконанням своїх зобов’язань. Аж у жовтні 1938 року сталася велика зміна. Чехо-Словацька держава мусила допустити до зміни своїх кордонів: у жовтні віддала без війни німецькі землі в Судетах Німеччині, польську частину Сілезії віддала Польщі, а південні частини Словаччини і дотеперішньої Підкарпатської Руси – мадярам. Словаччина, а за нею й Підкарпатська Русь, дістали повну самоуправу з окремими міністерствами, яку затвердив празький уряд 19 листопада 1938 року.
Карпатська Україна, що має понад 12 000 кілометрів квадратних простору і коло 700 000 мешканців, стала від 8 жовтня 1938 року окремою державою в союзі (федерації) з Чеською і Словацькою державою. Є окремі українські міністри внутрішніх справ, освіти (шкільництва), суспільної опіки, шляхів та інші, а тільки справи військові і скарбові належать до спільного міністерства в Празі, хоча Карпатська Україна почала вже організовувати і своє власне військо. Весь український народ щиро радіє зі створення вільної Карпатської України і буде докладати всіх зусиль, щоб вона цвіла і розвивалася, бо вільне життя хоч би й найменшої української вітки вийде на користь усьому народові – що дай Боже (15 березня 1939 р. за попередньою згодою заохочуваного сталінськими дипломатами Адольфа Гітлера уряд Угорщини кинув на Карпатську Україну свої війська, які потопили в крові її незалежність)!
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 234 - 236.