Роки безправ‘я і надії
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 20 березня 2014
У березні 1953 року помер правитель большевицької імперії Сталін. Народи зітхнули полегшено, сподіваючись на визволення. Але большевицька влада ще з більшим старанням почала скріплювати колонії, змінивши в черговий раз облудливі гасла.
Свідомі українці – ті, які пройшли табори і катівні, які розумом і освітою осягли колонізаційне становище України – гуртувалися в правозахисні об‘єднання, намагалися відкрито, незважаючи на цензуру і переслідування, висловити свої думки в офіційній і незалежній пресі, на зібраннях і в художніх, мистецьких творах. Цвіт української нації продовжував вільнолюбиві традиції народу.
Всередині 60-х років почалися нові репресії проти інтелігенції. В осучаснені катівні потрапили письменники, художники, педагоги, вчені, борці за права людини. Василь Стус, Олекса Тихий, Валерій Марченко та тисячі інших правозахисників. Большевицька тоталітарна система звично використала проти них репресії, заслання. Багато борців не повернулись з неволі. Помер, закатований, великий український поет Василь Стус. Пішли за ним у могилу Олекса Тихий, Валерій Марченко і сотні інших відомих і невідомих українців. Чимало борців відбували покарання у підсумку по 20-25 років, що рідко трапляється навіть у відсталих країнах апартеїду.
У квітні 1985 року большевицьку імперію очолив Горбачов, котрий зрозумів усю хитрість свого становища і почав реформування системи. Проте народи вийшли за окреслені ним рамки, почали розправляти ремена, скидаючи з себе большевицький тягар.
В Україні відбулися напівдемократичні вибори, що дозволили увійти в комуністичний парламент значній кількості борців за волю народу, його державність. На виборах в Галичині, в Києві, в багатьох інших містах і селах перемогли демократичні сили, об‘єднані в масову політичну організацію Народний Рух України. Завдяки їх наполегливій боротьбі, завдяки визвольній активності народу 16 липня 1990 року український парламент прийняв Декларацію про державний суверенітет України.
Після невдалого прокомуністичного путчу в Москві 19-21 серпня 1991 року Верховна Рада України прийняла «Акт проголошення незалежності України», в якому урочисто зазначається:
«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв‘язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року,
- продовжуючи тисячолітню традицію державоутворення в Україні,
- виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими документами,
- здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної Української держави – Украни.
Територія України є неподільною і недоторканою.
Віднині на території України мають чинність виключно Конституція і закони України.
Цей Акт набирає чинності з моменту його схвалення»
24 серпня 1991 року Верховна Рада України
1 грудня 1991 року відбувся республіканський референдум на підтвердження акту. Народ України обрав волю. Понад 90% населення, що взяло участь у голосуванні підтримали рішення Верховної Ради. Україна стала вільною. Першим її президентом того ж дня обрано Леоніда Кравчука.
Сьогодні життя України змінюється на очах, падають большевицькі пута, постає стара як ця земля, держава – вільна, незалежна, сонцем осяяна наша ненька-Україна. Дітям, котрі вивчатимуть цю книгу – книгу про визвольні змагання українського народу – творити нову історію держави, що стане на чільне місце серед рівних і вільних країн планети.
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 252 - 253.