Князь Роман Мстиславич
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 09 лютого 2014
По смерті Володимира (Ярославового сина) прийшов до Галича вже вдруге князь Роман з роду Мстиcлавичів. Він досі був лише волинським князем і сидів у місті Володимирі-Волинськім, а тепер, у 1199 році, об’єднав Волинь з Галичиною і став князем великої Галицько-Волинської держави. Незабаром прилучив він до цієї держави також і Київ. Там, правда, княжив Ростислав, але він присягнув Романові на вірність і в усьому був від нього залежний. Чернігівських князів Роман примусив також піддатися. Отже, майже вся Україна була під його владою, а столицею став Галич, бо Київ тоді зовсім підупав. Тому літописець називає Романа «самодержцем всеї України».
Роман був дуже хоробрий і відважний князь. Він дощенту розбив половців, нападав часто на Польщу та й на Литву і кажуть, що полонених литовців позволяв запрягати в плуги і орати ними українські ниви. Переказ твердить, що якийсь полонений литовець, запряжений до плуга, застогнав раз: «Ой, Романе, Романе – лихом живеш, Литвою ореш!»
Князь Роман Мстиславич твердо тримався батьківських звичаїв і був добрим опікуном українського народу. Донині ще ходять між народом перекази про нього, а також в народних піснях (як-от, наприклад, у гагілці «Воротар») співається про «людей князя Романа, нашого пана» і про «мізинне дитятко, у сріблі, у золотім кріслі».
Роман князював коротко, бо всього б літ, від 1199 до 1205 року. В 1205 році він воював з польським князем Лєшком і згинув у битві під Завихостом над Віслою.
Мертвого привезли його з поля битви до Галича й тут поховали.
До князя Романа звертається наш поет так:
Ти у Галичі високім
Кріпко на престолі сів,
Ти грізний, відважний воїн,
Пострах був для ворогів.
Затремтів перед тобою
Гордий половецький хан,
Тай Польщі й далекій Литві
Ти завдав чимало ран.
Ти могутньою рукою
Аж до Києва досяг -
Всі князі тобі скорились
І на твій клялися стяг.
І тому в народі нашім
Твоя пам‘ять ще живе:
«Про Романа, того пана,
Про дитятко мізинне…»
По Романі осталася вдова з двома малими синками: Данило мав три роки, а Василько несповна рік. Вдова пробувала князювати в імені малолітнього Данила, але її вигнали з Галича інші князі, які почали знову битись між собою за княжий престіл. Вдова подалася з дітьми до угорського короля Андрія, який ніби брався обороняти її, але тимчасом змовився з польским князем Лєшком, заручив свого сина Коломана з дочкою Лєшка Білого Сальомеєю та настановив Коломана князем у Галичині. Але незабаром він посварився з польским князем, а цей увізвав князя новгородського Мстислава, званого «Удатним», щоб взяв собі Галич. Мстислав узяв Галич і вигнав мадярів з Галичини. Є переказ, що ніби князь Коломан заснував місто Коломию (В інших, поширеніших переказах говориться, що назва цього міста пішла від назви потоку Мия).
Тимчасом підросли сини Романа, Данило і Василько. Вони вернулися з чужини, але що Галич тримав Мстислав, то вони стали князями на Волині і ждали нагоди, коли зможуть добитися батьківського престолу.
За часів Мстислава Удатного в 1223 році наші князі звели першу битву з татарами, що прийшли тоді з Азії. Вони стрінули татарів над річкою Калкою, поблизу Озівського моря. Татари розбили їх зовсім. Данило і Мстислав врятувалися ранені, а решту князів татари повбивали і самі завернули назад, до Азії.
Невдовзі опісля цього в 1228 році помер князь Мстислав. За Галич почав воювати князь Данило. Йому вдалося перемогти всіх суперників, і він став князем Галицько-Волинської держави, так, як був його батько Роман.
Але страшне татарське лихоліття, яке припадає на той час, спинило світлий розвиток Галицько-Волинської держави і заламало сили українських князів, що й стало причиною упадку цієї держави.
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 63 - 66.