За волю України!
Автор: Андрюха Слободян
Опубліковано: 16 березня 2014
Отак ми переповіли в цій книжці історію нашого народу: від зруйнування Запорізької Січі та упадку української держави над Дніпром, до 1914 року. Ми бачимо з того, як бідував наш народ у неволі, під Росією і під Австрією. Здавалося, по 1775 році (себто по зруйнуванню Січі), що народ загине, засне навіки. Та ні! В народі були приховані живі сили, що не дали йому заснути, хоча й як численні вороги бажали собі того. По обох боках кордону, під Росією і під Австрією, з’явилися люди, які не давали Україні заснути і навіть в неволі старалися збудити й виплекати національну свідомість і силу. Письменники, поети, вчені, музики, малярі, різьбарі й інші митці, будили народ живим, рідним словом та своїм мистецтвом. Політики, культурно-освітні діячі, економісти – виборювали йому в сеймі, парламенті і Думі людські права та навчали, як жити, щоб опертися ворожим діям. І так, як давніше, за часів української державності, князі та гетьмани, лицарі і козаки мечем боронили народ і вели його до кращої долі, – так у цій добі поневолення, в XIX віці, стали на чолі народу новітні лицарі, які не мечем, а своїм знанням і хистом та завзяттям за допомогою пера, пензля, долота, а то й живого слова – гартували народні сили, відбивали ворожі наступи і здобували волю, наче яку зачаровану княгиню за сімома замками, за стома брамами.
І в тім часі, до якого ми довели нашу історію, здавалося, що вже головні перешкоди перейдені і взяті, і вже скоро народ дійде до повноти своїх прав. В Росії почав хитатися царський трон, Україні блиснуло сонце свободи. В Австрії народи здобули собі такі права, що деякі жили майже вже самостійним життям (наприклад, чехи і поляки), отже, була надія, що й українці в Галичині діждуться того. Та це не судилося ще нам.
На політичнім овиді стали збиратися чорні хмари, блиснула блискавка, ударив грім і зчинилася страшна буря-хуртовина, що перервала всю працю. Вибухла велика світова війна.
То було 28 червня 1914 року у Львові. Львів прибрав того гарного дня особливий вид. В місті повнісінько людей, що приїхали з усіх сторін краю окремими поїздами. Всюди чути українську мову. Всі веселі, усміхнені, бадьорі. А більшість у січових і сокільських та стрілецьких одностроях.
Ось марширують! Кіннота попереду, а далі піхота; все йде-пливе стрункими рядами. Заячківський, Боберський, Трильовський та інші ведуть похід, а за ними десятки тисяч соколів, січовиків та січових стрільців. Ті з топірцями, а ці – із справжніми крісами! Марширують, музика грає, пісня лунає, сонце сяє. Львів радіє! Безконечний похід. Ідуть на площу Сокола-Батька. Тут безліч народу і всі достойники уряду та війська. Приглядаються вправам членів Січей і Соколів. Бачать, яка це сила! Свій і приятель радіє, а противник здригається. Це здвиг Соколів і Січей на честь Тараса Шевченка, в 100-літні Його уродини.
Раптом пополудні прибігає на площу посланець і вручає присутньому там намісникові краю листа. Той відчиняє, читає і блідне: «В Сараєві вбили наступника австрійського престолу Франца-Фердинанда і його дружину».
Урвалося свято. В тривозі розходилися всі додому. А через кілька тижнів Австрія оголосила Сербії війну, бо серби вбили наслідника австрійського трону і не хотіли видати всіх учасників змови. За Сербію засту-пилася Росія. Війна з Росією!
– До зброї! – закликав провід народу, Головна Українська Рада у Львові. – Вступайте в ряди Українських Січових Стрільців! Стаємо проти царя! В кого українське серце б’ється, нехай до нас пристає! За волю України!...
І пішли!.. Поспішили!..
У Львові, в Станиславові (з 1962 р. – Івано-Франківськ), в Коломиї – всюди збиралися, а в Стрию уформувалися, й коли вже москаль захоплював Галичину, рушили за Карпати, на Закарпатську Україну, щоб там приготуватись до бою. А напереді перший командант легіону УСС – Михайло Галущинський. Він учив тих юнаків у рогатинській гімназії, а тепер поведе їх на іншу науку, де будуть писати кров’ю нову сторінку історії, бо так каже національний обов’язок. Того вимагає від них Україна...
А пізніше, уже з Горонди, ідуть у Карпати перші сотні «Усусусів»: отаман Гриць Коссак їх веде. Ідуть бадьоро з вірою в серці про перемогу, ідуть виконуючи заклик нашого народного Генія:
...Борітеся – поборете!
Вам Бог помагає;
За Вас сила, за вас воля
І правда святая!
Ідуть вони стрункими рядами, і супроводжує їх спів:
...A ми наших братів – українців визволимо,
А ми нашу славну Україну Гей, гей, розвеселимо!
Джерело матеріалу : книга "Історія України для дітей"; автор: Антін Лотоцький; видавництво: Івано-Франківське обласне Товариство української мови імені Т. Шевченка "Просвіта. Розділ "Тяжкий ХХ вік", Івано-Франківськ, 1991 рік; сторінки: 207 - 211.